Леся - наша пісня, наша муза, душа народу

«Тішся, дитино, поки ще маленька…»

Леся Українка

Тішся, дитино, поки ще маленька.

Ти ж бо живеш навесні,

Ще твоя думка літає легенька,

Ще твої мрії ясні.

Мрія полине із думкою вкупці

Геть у далекі світа, –

Крил не втинай сизокрилій голубці,

Хай вона вільно літа!

Чи пам’ятаєш ти казку-дивницю,

Як то колись принесла

Тую цілющу-живущу водицю

Дрібна пташина мала?

Їй не страшні були дикі простори,

Скелі і хвилі морські,

Перелітала найвищії гори, –

Мала крильцята прудкі.

Так твоя думка швиденько полине,

Тільки їй волю даси,

І принесе з чарівної країни

Краплю живої роси.

І як приступить журба невсипуща

Та до серденька твого, –

Тая росиця цілюща-живуща

Буде живити його.

Хай же та мрія із думкою вкупці

Лине в незнані світа, –

Крил не втинай сизокрилій голубці,

Хай вона вільно літа!

[1891]

Вишеньки

Поблискують черешеньки

В листі зелененькім,

Черешеньки ваблять очі

Діточкам маленьким.

Дівчаточко й хлоп’яточко

Під деревцем скачуть,

Простягають рученята

Та мало не плачуть:

Раді б вишню з’їсти,

Та високо лізти,

Ой раді б зірвати,

Та годі дістати!

«Ой вишеньки-черешеньки,

Червонії, спілі,

Чого ж бо ви так високо

Виросли на гіллі!»

«Ой того ми так високо

Виросли на гіллі, –

Якби зросли низесенько,

Чи то ж би доспіли?»